Покровськ на сході України – батьківщина однієї з найулюбленіших у світі колядок.
Але цього року в місті небагато ознак Різдва. Лише припорошення снігу на безлюдних вулицях і скелетні будинки – і постійний звук потужних обстрілів.
Наступна ціль Росії – Покровськ. Зараз її війська менш ніж за дві милі (три кілометри) від центру міста.
І руйнуються не тільки будівлі та будинки. Україна звинувачує Росію в тому, що вона також намагається стерти її культурну ідентичність – включно з асоціаціями з цією відомою колядкою.
Більшість населення Покровська вже виїхало. Постачання природного газу припинено, багато будинків залишилися без світла та води. Ті, хто залишився, як і 59-річний Ігор, лише зривають укриття, щоб знайти найнеобхідніше. Він каже, що це як жити в пороховій бочці – ніколи не знаєш, коли і де впаде наступний снаряд.
43-річна Оксана каже, що дуже боїться виходити з дому, але під час затишшя під час обстрілу виходить, щоб знайти дрова та вугілля, щоб зігрітися.
Він каже мені, що сподівається, що українські збройні сили утримають місто, але вважає це малоймовірним. Покровськ, каже, мабуть, впаде.
ВВС/Імран АліМісто вже підготувалося до найгіршого. Пам’ятник відомому її композитору Миколі Леонтовичу вже прибрали. Музична школа, яка носила його ім’я, зараз забита дошками і порожня.
Можливо, Леонтович не дуже відомий на Заході. Але мелодія, яку він написав, відома в усьому світі – з її джингловим вокалом. Вважається, що перші партитури твору на основі української народної пісні Леонтович написав, живучи і працюючи в Покровську між 1904 і 1908 роками.
Суспільне ДонбасВ Україні відомий як Щедрик. У більшості країн світу вона стала відомою як Carol of the Bells після того, як американський композитор Пітер Вілгускі написав англійський текст для пісні. Використання мелодії в голлівудському фільмі «Сам удома» допомогло підвищити його популярність.
Вікторія Аметова називає її «шедевром – фірмовою піснею Покровська». А вона донедавна викладала музику в місті, в школі імені Леонтовича.
Зараз його перевели у відносну безпеку «Дніпра». Там багато хто з колишніх жителів Покровська досі намагаються зберегти спогади про свій колишній дім.
Під врятованим портретом Леонтовича Вікторія спостерігає, як 13-річна Анна Гасіч виконує на піаніно знайомі акорди колядки.
BBC/Костас КалергісЦього літа родина Гасич виїхала з Покровська. Але вони сповнені рішучості не забувати місце, яке вони все ще називають домом. Мама Анни Юлія каже, що радіє, що її доньки займаються у «Щедрику». «Ми не забудемо історію нашого міста, – каже він.
Для Анни ця мелодія навіює спогади. «Коли я грав у неї вдома, це звучало весело. Це нагадувало мені зиму та Різдво», — каже він. «Тепер для мене це більше сумна пісня, тому що вона нагадує мені про дім, і я дуже хочу повернутися».
Але для українського військового оркестру, «Щедрик» став піснею, яка надихає на опір. Вони навіть грають в окопах, використовуючи зброю як імпровізовані інструменти.
Вони можуть бути музикантами, але їхній командир нагадує мені, що вони перш за все солдати. Усі побували на передовій. Керівник оркестру та його диригент полковник Богдан Задорожний каже, що пісня піднімає настрій бійцям. «Ці такти та ритми виводять дітей на передову та надихають їх на боротьбу», — каже він.
22-річний Роман використовує кожух ракетниці, наповнений рисом, щоб різко трясти в такт музиці. «Щедрик», за його словами, «гордість нашої країни, це свобода, це в наших душах, у мене від цієї пісні мурашки по шкірі йдуть».
Полковник Задорожний каже, що «Щедрик» показує, що Україна — цивілізована нація, яка зараз воює, бореться за свою ідентичність.
ВВС/Імран АліПокровськ цілком може потрапити в руки росіян. Але його жителі роблять усе можливе, щоб зберегти свою культуру та самобутність.
Директорка Покровського історичного музею Ангеліна Рожкова вже врятувала та вивезла у безпечне місце більшість його цінних речей – зокрема артефакти з життя Леонтовича в Покровську.
Росія, за його словами, не просто хоче захопити українську територію – «Вона хоче знищити нашу культуру і все, що для нас дороге».
Ангеліна каже, що покровчани розуміють, що можуть ніколи не повернутися, «але наші серця і душі цього не сприймають». Тому вони роблять усе, щоб зберегти минуле. Новий слоган — «тримай і рятуй, рівно перемагай».
Важко сказати, що ти перемагаєш, коли твоє місто зруйновано. Але її люди, як і музика Леондовича, виявляють надзвичайну стійкість.
Життя Леонтовича раптово обірвалося в 1921 році, коли його застрелив радянський агент. Його композиція стала символом боротьби за незалежність України. Це все ще є.
Додатковий репортаж Ганни Чорноус та Анастасії Левченко
