Виступаючи на прес-конференції, речник Міністерства закордонних справ Китаю Мао Нін закликав Королівство Есватіні розірвати зв’язки з Тайванем наступним чином: «Розвиток офіційних відносин з регіоном Тайваню не відповідає інтересам Есватіні. Ми віримо, що Есватіні врешті-решт побачить тенденцію у світі та відповідно прийме правильне рішення». Заява відображає більш широку дипломатичну кампанію, розпочату Пекіном з метою ізоляції Тайваню від міжнародного співтовариства після того, як Цай Ін Вень вступила на посаду президента Тайваню в 2016 році.
Протягом останніх років Китай систематично переслідував дипломатичних союзників Тайваню. У зв’язку з цим Пекін намагався переконати дипломатичних союзників Тайваню, що їхня співпраця з Китаєм буде корисною для їхнього економічного процвітання та сталого розвитку. Насправді цей підхід виявився успішним. Коли колишній президент Тайваню Цай Ін Вень прийшла на посаду в травні 2016 року, Тайвань мав 22 дипломатичних союзників. У період з 2016 по 2024 рік десять держав – Сан-Томе і Принсіпі, Панама, Буркіна-Фасо, Домініканська Республіка, Сальвадор, Соломонові Острови, Кірібаті, Нікарагуа, Гондурас і Науру – розірвали дипломатичні відносини з Тайванем на користь встановлення відносин з Китаєм. Таким чином, з 2016 року кількість країн, які визнають Тайвань як незалежну державу, скоротилася з 22 до 12 (включаючи Ватикан). Пекін також блокує участь Тайваню в міжурядових форумах. Нещодавно країни-члени Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вирішили не запрошувати Тайвань на 77-му сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (ВАОЗ) як спостерігача через заперечення Китаю, який вважає самоврядний острів невід’ємною частиною своєї території.
Зусилля Китаю з ізоляції Тайваню переслідують чотири основні цілі. Перший – зробити уряд Тайваню дипломатично вразливим у разі конфлікту між Китаєм і Тайванем. Не дозволяючи Тайбею брати участь у міжурядових форумах і змушуючи інші держави офіційно не визнавати Тайвань як незалежну державу, Пекін прагне обмежити здатність Тайбею отримати дипломатичну підтримку. Втрата Тайванем дипломатичних відносин у Центральній Америці, регіоні, де він колись мав відносно міцні зв’язки, демонструє це, і це можна побачити в таких державах, як Панама, Сальвадор, Домініканська Республіка та Гондурас, які відходять від Тайваню.
Друга мета — змусити Тайвань піти на переговори. Пекін очікує, що, підриваючи глобальні позиції Тайваню – блокуючи його участь у міжурядових форумах і переслідуючи своїх дипломатичних союзників – тайванський уряд буде більш схильний брати участь у двосторонніх переговорах на вигідних для Китаю умовах. Зокрема, Китай використовує участь Тайваню в міжурядових зустрічах і дипломатичних відносинах як розмінну монету. Наприклад, під час пандемії COVID-19 Тайвань прагнув брати участь у зустрічах, механізмах і заходах ВООЗ, щоб співпрацювати з іншими країнами щодо досліджень і розробки вакцин і терапевтичних препаратів. Незважаючи на свою здатність внести значний внесок у глобальні зусилля по боротьбі з пандемією, Пекін відмовився дозволити Тайваню взяти участь. Натомість Китай намагався підштовхнути переговори щодо статусу «Консенсусу 1992 року», згідно з яким обидві сторони Тайванської протоки належать одному Китаю.
Третя мета Китаю — запобігти втручанню іноземних держав у справи Тайваню, як державні, так і недержавні. Ключові особи, які приймають рішення за кордоном, вважають іноземне втручання основною перешкодою для возз’єднання Китаю з Тайванем. Проводячи стратегію дипломатичної ізоляції Тайбею, Пекін прагне заблокувати та/або обмежити дипломатичну взаємодію Тайбея. Показовим прикладом такої стратегії є те, що коли Литва дозволила Тайваню створити представництво у Вільнюсі під назвою Тайвань замість Тайбею, Пекін застосував різні каральні заходи. Серед них торговельні обмеження, призупинення руху вантажних поїздів до Литви та заборона імпорту литовських продуктів. У вересні 2023 року Пекін також запровадив санкції проти двох американських військово-промислових компаній Lockheed Martin і Northrop Grumman у відповідь на продаж американської зброї Тайваню.
Четверта і остання мета Китаю — делегітимізація та дискредитація уряду в Тайбеї. Ізолюючи Тайвань на міжнародному рівні, Пекін намагався зобразити Тайвань як нелегітимне політичне утворення та підірвати ширшу концепцію тайванської державності. До правління Цай Ін Вень Тайвань брав активну участь у різноманітних міжнародних форумах, таких як Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Міжнародна організація цивільної авіації (ICAO), під назвою «Китайський Тайбей». Це стало результатом угоди, досягнутої між Пекіном і Тайбеєм під час президентства Ма Інцзю на Тайвані. Однак з 2016 року вони неодноразово відмовляли Тайваню в участі. Будь-яке виключення з глобальних форумів посилює наратив Пекіна про те, що статус Тайваню неоднозначний і в кінцевому рахунку підпорядкований Китаю.
Повертаючись до Есватіні, застереження Пекіна щодо підтримки відносин з Тайванем явно є частиною ширшої кампанії дипломатичного тиску, яка відображає його ширшу стратегію скорочення присутності Тайваню на світовій арені. Пекін, ймовірно, вважає, що ця політика посилить труднощі для уряду Тайваню протистояти постійно зростаючому тиску Китаю. Ізолюючи Тайбей, Пекін має на меті не лише обмежити здатність Тайваню брати участь у міжнародній діяльності, але й зробити його більш вразливим, підірвати його легітимність, змусити його розпочати несприятливі переговори та мінімізувати зовнішнє втручання у те, що вважає це внутрішньою справою.
Додаткова інформація про електронні міжнародні відносини
