&w=120&resize=120,86&ssl=1)
РИМ, 4 листопада (IPS) – 12 грудня 2022 року група азербайджанських екологів заблокувала єдину дорогу, що з’єднує Вірменію з анклавом Нагірний Карабах. Ця новина залишилася майже непоміченою основними ЗМІ, можливо, тому, що її було важко зрозуміти.
Як група так званих екологічних активістів могла блокувати вільне пересування людей і предметів першої необхідності? А де саме знаходиться Нагірний Карабах? Десять місяців по тому все населення анклаву втекло до Вірменії під час того, що багато хто описав як телевізійний акт етнічної чистки.
Коли почали шукати цей вірменський анклав на карті Кавказу, було вже пізно. «Майже ніхто не бачив цього», — написав він The New York Times про події, які стерли Нагірний Карабах з карти — та з історії. І це болюча історія.
Під час розпаду СРСР у 1991 році конфлікт між вірменами та азербайджанцями спричинив хвилю примусових депортацій. У спірному анклаві перша карабаська війна (1988-1994) завершилася перемогою вірмен, яка призвела до втечі сотень тисяч азербайджанців до Азербайджану.
Протягом 25 років вірмени в анклаві насолоджувалися власною демократією, яку ніхто не визнав. Вони перейменували його на давню назву: Арцах. Тим часом Азербайджан використав цей час, щоб інвестувати прибутки від нафти та газу у високотехнологічний військовий потенціал.
Їх використовували у другій нагірно-карабахській війні: перемогу Азербайджану було оголошено восени 2020 року після 44 днів жаху. Для Баку, однак, це була «неповна» перемога: вірмени втратили дві третини підконтрольної їм території, але залишилися в столиці та прилеглих районах.
До осені 2021 року Азербайджан зміцнив свою хватку, задушивши села вздовж свого південного кордону з Вірменією та фактично анексувавши смуги землі. У 2022 році вона здійснила масовану артилерійську атаку вздовж більшої частини вірмено-азербайджанського кордону.
Але 2023 рік був набагато гіршим. Початком кінця стали ті молоді члени провладних груп, які видавалися за «екоактивістів». За підтримки азербайджанської армії блокада тривала дев’ять місяців, поки вірмени не втеклимасово наприкінці вересня після останнього, вирішального штурму Баку анклаву.
Колишній прокурор Міжнародного кримінального суду Луїс Морено Окампо назвав напад в Азербайджані “геноцидом”.
Відтоді переміщена спільнота безпорадно спостерігала за тим, як оприлюднені азербайджанськими солдатами відео показують розграбування покинутих будинків, осквернення кладовищ і знищення археологічної спадщини, включаючи тисячолітні церкви.
Також викликає занепокоєння статус вірменських військовополонених. Баку визнає, що має 23, хоча правозахисні групи оцінюють їх понад сотню. Інформація про їхній стан та судові розгляди залишається невідомою.
золото
20 червня 2023 року в азербайджанському місті Союдлю, за 200 кілометрів на захід від Баку, спалахнули масові протести після оголошення про створення другого рукотворного озера, призначеного для зберігання токсичних відходів місцевої золотодобувної копальні.
Мешканці вже повідомляли про серйозні проблеми зі здоров’ям, у тому числі про високий рівень захворювання на рак, через забруднення води та ґрунту подібним озером, побудованим у 2012 році. Також постраждали посіви та худоба.
На відміну від півроку тому, протест був жорстоко придушений міліцією. Доступ до преси був обмежений, а кілька людей були заарештовані за сфабрикованими звинуваченнями, включно з «торгівлею наркотиками».
Знову ця новина ледь вийшла за межі кавказьких ЗМІ. Крім того, можливо, було важко пояснити решті світу, що країна, яка приймала Конференцію ООН зі зміни клімату (COP29) цього листопада (з 11 по 22), використовувала надмірну силу для придушення екологічного протесту.
Як це взагалі можна пояснити — конференція, організована країною, економіка якої залежить від видобутку каспійської нафти та природного газу? Чому Організація Об’єднаних Націй довіряє країні, яка систематично нападає на своїх вірменських сусідів і ув’язнює чи висилає політичних опонентів, правозахисників і журналістів?
24 вересня Human Rights Watch зазначила, що КС вже третій рік поспіль перебуває в «репресивній ситуації, яка серйозно обмежує свободу слова та мирних зібрань» (попередніми були Дубай та Єгипет).
З 1993 року Азербайджаном керує одна сім’я та її найближче оточення. Чинний президент Азербайджану Ільхам Алієв обійняв посаду в 2003 році після смерті свого батька.
1 вересня в країні відбулися парламентські вибори в «обмежувальному політичному та правовому середовищі», якому «відсутній політичний плюралізм», за словами спостерігачів Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).
Ікра і газ
Розслідування таких груп, як Organized Crime and Corruption Reporting Project (OCCRP), показують, що величезні статки клану Алієвих розподілені між десятками офшорних компаній. Азербайджан посідає 154 місце зі 180 країн в Індексі сприйняття корупції Transparency International за 2023 рік.
Це також «одне з найменш безкоштовних місць у світі», за даними вашингтонської НУО Freedom House. Наразі 23 азербайджанських журналісти перебувають у в’язниці в країні, яка займає 164 місце зі 180 в Індексі свободи преси «Репортерів без кордонів».
Однак для зовнішнього світу все це, здається, не має значення.
Протягом багатьох років отримання впливу шляхом підкупу європейських політиків щедрими подарунками було центральним у міжнародній політиці Азербайджану. Західні журналісти, дослідники, науковці та парламентарі також постійно залучаються Баку у практику, відому як «ікорна дипломатія».
Ця стратегія відіграла ключову роль у захисті Азербайджану від санкцій, спрямованих на боротьбу з нехтуванням прав людини режимом Алієва.
Газові угоди між Брюсселем і Баку в 2022 році, спрямовані на зменшення залежності Європи від російського газу після вторгнення в Україну, ще більше підтримують цей підхід. Той факт, що сам Азербайджан імпортує природний газ з Росії, здається, не є проблемою для ЄС.
Протягом одинадцяти днів саміту тисячі політиків і бізнес-лідерів насолоджуватимуться гостинністю одного з найбільш репресивних і корумпованих режимів на планеті.
Резонансний характер заходу дозволить Азербайджану досягти однієї з головних цілей: очистити свій імідж в очах світу та відвернути увагу від своїх структурних питань щодо прав людини та демократії.
Але підсумок полягає в тому, що ця осінь була найспокійнішою за останні роки для вірмен: усі знали, що Баку уникатиме нападів напередодні Кліматичного саміту, які могли б заплямувати його міжнародний імідж.
Проте, що може принести майбутня зима, залишається невідомим.
© Прес-служба Інтер (2024) — Усі права захищеноДжерело: прес-служба Інтер
