Усі війни, незалежно від їх тривалості чи характеру, зрештою закінчуються. З початку вторгнення Росії в Україну з’явилося багато прогнозів, багато з яких стали менш вірогідними, оскільки війна затягнулася довше, ніж очікувалося. Обрання Дональда Трампа президентом США свідчить про можливу зміну політики США в бік зменшення підтримки України. Крім того, використання Україною ракет США та балістичних ракет у відповідь Росією свідчить про критичну ескалацію війни. Останні розробки вимагають оновлених сценаріїв.
Вчені пропонують різні погляди на те, як закінчуються війни. Клаузевіц стверджує, що вони приходять до висновку, коли політичні цілі з часом стають неактуальними або недосяжними. Ікле наголошує на необхідності лідерів робити важкі вибори, незважаючи на побоювання здатися слабкими у вирішенні. Роуз наголошує на важливості чіткого післявоєнного планування для тривалого миру, який покладе кінець війні. Вендт стверджує, що війни справді закінчуються, коли супротивники більше не сприймають один одного як ворогів, а Міршаймер має на увазі роль вирішальних змін влади та взаємного визнання дорогої цінності війни.
Щоб передбачити закінчення війни в Україні, необхідно розуміти цілі кожної зі сторін. З самого початку наміри Росії були трохи незрозумілими – чи мала вона на меті завоювати всю Україну чи її частини, розширити її кордони чи отримати важелі впливу на переговори із Заходом? Спочатку Росія виглядала більш упевненою, але в міру того, як український опір посилився та спричинив витрати, її цілі змінилися, і Росія тепер більш відкрита до переговорів. Наразі вона насамперед зацікавлена в територіальних здобутках, збереженні нейтралітету України та недопущенні прямого втручання НАТО.
Цілі України простіші: територіальна цілісність і майбутнє членство в НАТО. Хоча відновлення окупованих земель є однією з цілей, це може бути дуже важко. Вона також прагне подальшої підтримки НАТО під час війни та прагне вступу після неї, хоча визнає свою обмежену силу на переговорах. Остаточна угода багато в чому залежатиме від Росії, США та їхніх союзників. Для двох останніх основними пріоритетами є оборона української території, запобігання розповсюдженню війни чи її безпосередньому втягненню.
Очікується, що під час правління Трампа США будуть менше підтримувати Україну. Постійну інтенсифікацію атак обома сторонами можна розглядати як стратегічні кроки, щоб отримати важіль впливу на переговорах до того, як підтримка США зменшиться. Якщо до приходу Трампа на посаду не станеться якась несподівана подія, наприклад зміна режиму чи ядерний обмін, нижче наведено деякі з найбільш імовірних сценаріїв, упорядкованих у порядку зменшення ймовірності.
По-перше, сценарій, за яким небажання адміністрації Трампа продовжувати підтримувати Україну штовхає Росію та Україну за стіл переговорів. Нещодавно і Путін, і Зеленський висловили зацікавленість у цьому. За такого сценарію дуже малоймовірно, що Росія поверне окуповані території, оскільки це перетне червону лінію для її керівництва. Тим часом очікується, що Україна надасть певну форму гарантії безпеки. Оскільки обидві сторони відчувають тиск, щоб піти на поступки, Україна погоджується бути буферною зоною між НАТО та Росією. Прийняття цього рішення зупинило б війну, дозволило б Росії зберегти обличчя, досягнувши своєї мети утримати НАТО подалі від своїх кордонів, дозволило б Україні залишитися незалежною державою та, зрештою, дозволило б НАТО зберегти свій авторитет, не давши Росії повністю завоювати Україну. Однак довгострокова життєздатність такої можливості є сумнівною, оскільки українці можуть зрештою відчути себе змушеними обрати сторону.
По-друге, можливість зайти конфлікт у глухий кут. Вихід США призведе до втрати стимулів для їхніх союзників продовжувати підтримку та втрати вхідних ресурсів для України. За такого сценарію, в той час як Європа залишається відданою захисту України, війна, що триває, стає все більш нежиттєздатною для європейських держав. З іншого боку, Росія досягає деяких ключових військових цілей і готова до остаточного припинення бойових дій, забезпечивши безпеку окупованих територій. Якби перемир’я було підписано, всеосяжна мирна угода була б далека від досягнення через конфлікт інтересів. Гіпотетично Україна не могла вступити до НАТО, що відповідає інтересам Росії. Конфлікт залишився б замороженим і невирішеним, відкриваючи можливість майбутньої ескалації. Однак цей сценарій створив би значні внутрішні виклики для російського керівництва, оскільки він мав би виправдати втрату тисяч життів через обмежені територіальні здобутки та їхню нездатність рішуче завершити розпочату війну.
За третім сценарієм значне скорочення підтримки США та Європи також може призвести до поразки України. За такого сценарію, поки Україна продовжує просити про допомогу, європейські держави поступово втрачають мотивацію, що призводить до зростання розбіжностей між собою. Ця зміна дасть Росії значну перевагу, дозволяючи їй потенційно захопити додаткові території та здійснювати непрямий політичний контроль над Україною. Хоча повне захоплення України залишається малоймовірним — і небажаним для Росії, оскільки це призведе до безпосередніх кордонів із членами НАТО, такими як Румунія та Польща, — Україна ризикує стати державою-сателітом, подібною до Білорусі. Цей сценарій з часом суттєво послабить НАТО, що, можливо, спонукає деякі країни-члени переглянути свої зобов’язання перед альянсом.
За іншим сценарієм вихід США не обов’язково спричинить за собою втрату зобов’язань з боку європейських держав, оскільки війна безпосередньо впливає на них географічно. Однак така ескалація може продовжити конфлікт, що зрештою призведе до негайного втручання Європи, щоб запобігти подальшому просуванню Росії. Такий сценарій може призвести до повномасштабної війни між НАТО і Росією. Крім того, обидві сторони можуть посилити напруженість за допомогою цього методу, неодноразово сигналізуючи про готовність застосувати ядерну зброю. Ця нестабільна ситуація може неминуче спровокувати прямий конфлікт між НАТО та Росією, що, хоча наразі малоймовірно, залишається ймовірним.
Нарешті, за тих самих умов виходу США з попереднього сценарію, Європа, яка посилить свою підтримку України, може знайти Росію, здатну підтримувати її військові зусилля протягом тривалого періоду за підтримки держав-однодумців, таких як Північна Корея, Китай та Іран. Однак Росія з часом може бути стиснута економічними та військовими обмеженнями і, як наслідок, вичерпати свої важелі впливу. Це виснаження дасть Україні значну перевагу в переговорах, що, можливо, призведе до повернення окупованих територій. Зрештою це може призвести навіть до вступу України в НАТО. Однак для того, щоб цей ефект матеріалізувався, війна мала б тривати значно довше.
Прогнозувати результат війни за своєю суттю складно через безліч факторів, багато з яких знаходяться поза контролем будь-якої зі сторін. Ця складність створює високий ступінь невизначеності та часом ставить під сумнів усталені теорії припинення війни. Проте, ґрунтуючись на доступній інформації про конфлікт в Україні та на основі висновків про пріоритети зовнішньої політики Дональда Трампа в минулому, описані вище сценарії являють собою деякі з найбільш вірогідних шляхів вирішення. Ці сценарії залежать від динаміки розвитку, включаючи геополітичні зміни, внутрішній політичний тиск і стратегії, яких дотримуються як Україна, так і Росія, а також міжнародні гравці. Розуміння цих змінних підкреслює важливість постійного аналізу та адаптивних підходів до оцінки траєкторії цього конфлікту.
Додаткова інформація про електронні міжнародні відносини
&w=120&resize=120,86&ssl=1)
